Утримувачки борделів і вулиця червоних ліхтарів: історія публічних будинків Харкова в 19 столітті

У 19 столітті в Харкові була законною діяльність публічних будинків. Солдати і студенти шукали любовних утіх на вулиці червоних ліхтарів, яка була тоді в місті. Розповідаємо про те, як же функціонували і працювали публічні будинки 

Історія харківських публічних будинків від "Мій Харків".

Читайте також: Якою була проституція в Харкові понад сто років тому

Законність публічних будинків

Несподіванкою може стати той факт, що з початку 19 століття публічні будинки в Харкові працювали цілком собі законно. Як і у всіх містах Російської імперії. 

І попри те, що проституція в той час всіляко засуджувалася і припинялася патріархальною державою, це не завадило легалізувати цю найдавнішу професію. Жінок тоді сильно карали за торгівлю своїм тілом. 

Але в країні було більше мільйона солдатів. І вони сильно нудьгували в мирний час. Тому між муштрою і військовими походами вони відправлялися на пошуки ласк і утіх. Так і знаходили вони необхідне на ярмарку або біля власної казарми. 

Нормальним було і те, що часто солдати отримували від дівчат венеричні хвороби, які потім лікував полковий лікар. Повії ж йшли до знахарок, і поки лікувалися, продовжували заражати своїх клієнтів. Сифіліс у другій половині 19 століття займав п'яте місце в списку найпоширеніших хвороб. Але звичайно ж це не зупиняло ні жінок, ні їх клієнтів продовжувати діяльність публічних будинків. Через таку ситуацію у Міністерства внутрішніх справ не було іншого виходу, окрім як в 1843 році офіційно дозволити проституцію. 

Харківський район червоних ліхтарів

Після того як публічні будинки отримали зелене світло від уряду, всього за 10 років було відкрито близько трьох десятків будинків розпусти. Вірніше вийшли з тіні. Адже до 1843 року в місті, де були солдати, навчалися студенти і з'їжджалися тисячами на ярмарки, не могло не бути місця для проституції. 

Більшість публічних будинків у 1950-ті роки зосередилися на Нетеченській вулиці. У народі вона отримала назву Мільйонна через велику кількість веселих закладів. Ось такий ось район червоних ліхтарів по-харківськи. Ліхтарі, до речі, відігравали велику роль. За правилами утримання будинків, вхід в бордель обов'язково повинен був освітлювати кольоровий ліхтар. Це було потрібно для того, щоб ті, хто шукає плотських утіх, йшли на яскравий колір і не ломилися в будинки благопристойних громадян. 

Місцеві з часом втомилися від розгулу і бешкетування з боку клієнтів і звернулися до генерал-губернатора з проханням перенести всі будинки розпусти разом з дівчатами на околицю міста. Публічні будинки знаходилися ще на Малом'ясницькій вулиці, ліхтарному провулку (нині Донецькому), на Подолі в провулку Розгульний (сьогодні – Руставелі).

Загалом, борделі були практично у всіх районах міста. Винятком були тільки вулиці Харкова, де жила еліта міста. Нетеченська ж вулиця звільнилася від засилля публічних будинків лише до кінця 19 століття.

Правила будинків розпусти

Відкрити публічний будинок в середині 19 століття було простіше простого. За правилами, прийнятими Міністерством внутрішніх справ, це могла зробити жінка у віці від 30 до 60 років, за дозволом поліції. Потрібно було написати прохання на поліцмейстера, орендувати будинок, знайти дівчат і відкривати публічний будинок. Найчастіше утримувачками ставали колишні повії, які змогли накопичити капітал. 

Поліція тримала під наглядом не тільки будинки розпусти, але і кожну жінку, яка в них працювала. Замість паспорта вони отримували замінний квиток, в народі званий "жовтий". Це була своєрідна медична книжка, в яку вносилися результати медичного огляду щотижня. Такий "жовтий" квиток видавали терміном на один рік. Фактично, отримавши такий квиток, жінка відрізала собі шлях у пристойне суспільство. Займатися проституцією могли дівчата старше 16 років. 

Був спеціальний лікарсько-поліцейський комітет, який займався списками борделів і лікарськими оглядами. Саме через проституцію в місті гуляли венеричні хвороби, а боротися з цим було вкрай важко. 

Правила 1844 року регламентували також роботу публічних будинків. У всіх приміщеннях повинні були підтримуватися чистота, дівчата зобов'язані були підмиватися після кожного клієнта і міняти білизну. Але правилам слідували не завжди, особливо в дешевих борделях, де одна дівчина могла обслужити за ніч більше ніж десяток чоловіків. 

Правила забороняли жінкам користуватися косметикою. Мабуть, щоб вони не могли приховати сліди хвороби.

Хто йшов працювати в публічні будинки

Харківські повії переважно були селянками, колишніми покоївками, бідними міщанками. Сюди йшли втомлені, ошукані, кинуті, зганьблені, вигнані з сім'ї. Всі вони різними шляхами потрапляли в публічні будинки. 

Торгувати свої тілом йшли в основному жінки, які були доведені до відчаю. Деяких до роботи примушували родичі або роботодавці. Іноді дівчата опинялися тут через недосвідченість або простодушність. Утримувачки будь-якими способами намагалися дістати освічених дівчат з благородних станів. Іноді справа доходила і до викрадень.  

А ось вибратися з цього болота було практично нереально. Причиною було не тільки суспільне засудження, а й безгрошів'я. Борделі були прибутковим для власниці, але не для повій. Дівчата заробляли всього чверть від одного клієнта, який платив від 1 до 3 рублів. 

Одиницям іноді щастило. Їх забирали на утримання багаті чоловіки, або виходили заміж. А більшість проживала недовгий вік в публічному будинку. Коли дівчата в'янули і втрачали красу, вони йшли в дешеві "кубла". Мало хто доживав навіть до 30 років. Виною всьому венеричні захворювання, вагітності, жорстокість клієнтів.

Кінець публічних будинків

Кінець пів вікової епохи публічних будинків у Харкові трапився з приходом Першої світової війни. У 1915 частина будинків розпусти з центру були перенесені на Холодну гору. Всі приміщення зайняли для потреб військового відомства. Склади і казарми в той час були потрібнішими, ніж розважальні заклади.

А з приходом радянської влади проституцію заборонили і всі будинки розпусти офіційно закрили. А неофіційно вони просто перейшли в тінь.

Харків сто років тому

• Проституція захопила центральні вулиці Харкова в 1815 році. Однією з перших в місті вважають якусь розпусницю Стрельникову. Починаючи з XIX століття, в Харкові діяли як публічні будинки, так і таємна проституція.