"Навіть небо тепер по-іншому виглядає": як живе Балаклія через рік після деокупації

Юлія Бойко

Редактор

Харківська наступальна операція осені 2022 року — одна з найяскравіших сторінок в історії російсько-української війни. Тоді завдяки військовій кмітливості вдалося за кілька днів звільнити майже всю Харківську область. Першим великим містом, яке повернулося під український прапор, була Балаклія. За рік після деокупації місто ожило: багато жителів повернулося до своїх будинків, відкрилися магазини, комунальники відремонтували всі комунікації. Сьогодні мешканці урочисто не святкують річницю визволення Балаклії, однак до цього дня всіма вулицями розвісили українські прапори — як символ того, що Балаклія – це Україна. Про життя міста після деокупації — читайте у матеріалі Новини.LIVE.

Балаклійський прорив

Перші кроки в Харківському контрнаступі ЗСУ почало з маленького села Вербівка, що поряд з Балаклією. Місцеві згадують: за кілька годин до того російські військові тікали, залишаючи за собою розруху та кидаючи свої позиції.

Читайте також:

"Почалися вибухи годині о 4-й ранку, склад тут на базі підірвали. Стріляли тут, снаряди летіли. А потім годині о 5-6 почали тікати росіяни", — розповідає мешканець села Павло Кощєєв.

Чоловік пів року провів в окупації разом з донькою та онуком. Російська армія чудом не дізналась, що його старший онук та зять військові і зараз фронті. Коли ж у село зайшли Збройні сили України, родині не вдалось видихнути, адже росіяни почали обстрілювати Вербівку, руйнуючи житлові будинки.

Декілька днів на підході до міста велися запеклі бої, і вже 8 вересня підрозділ "Кракен" опублікував звернення до Володимира Зеленського: місто Балаклія під українським прапором.

Сім'я Ірини Гончарової пів року провела в окупації. В родині є тяжко хворий, що й унеможливило їх евакуацію. Син Владислав — людина з інвалідністю, під час окупації залишився без ліків, памперсів та взагалі засобів для існування, бо пенсію затримали більш як на пів року. У родині є також мама Ірини — людина похилого віку, яка вже за віком навіть не може себе обслуговувати. Вона також отримала виплати пенсії аж після деокупації.  Донька Діана — студентка-відмінниця Балаклійського фахового педагогічного коледжу. Дівчина ходила скачувати підручники та пересилала виконані завдання навіть під обстрілами. Свою золоту медаль дитина отримали лише наприкінці серпня 2023 року,  бо не могли через окупацію вчасно подати її прізвище як відмінниці. Але попри всі страждання, сім’я Гончарових згадує про 8 вересня 2022 як про найбільшу радість. 

"Дитина моя сказала, що "мам, варто тут залишатися, щоб це все побачити". Як ідуть наші хлопці під прапорами. Які вони гарні, які щирі. Це було щастя", — згадує Ірина.

Прапор, з яким родина Гончарових зустрічала українських військових, має свою історію: військовослужбовці окупаційних військ зірвали і потопталися по ньому в день заходу до Балаклії. Чоловік Ірини забрав прапор додому, і вони ховали його протягом пів року.

"Ми його випрали. Я спочатку на мотузку його повісила, але дочка сказала: "Мам, раптом побачать? Сховай". І ми його змотали та в сумку з документами поклали. І ось у нас там лежав. І коли заходив наш "Кракен", ми їх із ним зустрічали", — розповідає жінка. 

Кримінальні справи

Коли Балаклія повернулась під український прапор, весь світ був приголомшений від того, що росіяни після себе залишили. Вони просто у центрі міста у підвалі відділу поліції та у будівлі навпроти катували місцевих мешканців. Людей брали в полон прямо на вулицях. У "концтаборі" посеред Балаклії їх було мінімум по 40 людей. Незаконно ув'язнених людей катували, морили голодом і вбивали. Людей катували різними методами, один із найлегших — били струмом.

"Вони шукали через місцевих колаборантів тих, хто служив або мав родичів в АТО. Також шукали людей, які допомагали українській армії знищувати рашистів. А у випадку, коли вони звільняли багато людей, а нових не було — хапали людей прям на вулиці біля відділу поліції", — розповів начальник слідчого управління ГУ Нацполіції Харківщини Сергій Болвінов.

Також правоохоронці розпочали пошук тих, хто пішов на співпрацю з ворогом. Ця робота і досі триває, адже випадків виявлення колабораційної діяльності чимало.

Життя міста сьогодні

Через рік після деокупації про ті страшні дні в місті нагадують лише кілька постраждалих будівель та звуки розмінування. Але до Балаклії почали повертатись люди, а разом з тим відкриваються і підприємства. Ірина розповідає, що вони усім містом чекають відкриття відомого супермаркету, який окупанти розкрали та розтрощили. Також у Балаклії все частіше можна почути українську мову.

"Люди перестали соромитись того, що якось не так можуть сказати. Їм зараз принципово розмовляти українською або хоча б суржиком", — каже Ірина.

Повторної окупації люди не бояться, бо вірять у Збройні сили України та і самі вже не дадуть захопити місто.

Читайте Новини.LIVE!

Підписатися Підписатися